Стерте з лиця землі село Андріївка, що на Київщині, прозвали "маленьким Маріуполем" [ Редагувати ]
Сільську школу російське плем'я обстріляло з артилерії.
Стерте з лиця землі село Андріївка на Київщині. Його вже прозвали "маленьким Маріуполем", адже рашисти там не шкодували нікого, і нічого. Зруйновані майже всі будинки. Люди і досі не можуть оговтатися від того "визволення", яке їм влаштувала російська армія.
Михайло Манилюк побував в Андріївці і от що там побачив.
Село Андріївка розташоване в шістдесяти кілометрах від Києва. Щойно потрапивши сюди, складається враження, що тут пронісся потужний руйнівний торнадо! На головній вулиці - безліч розтрощених хат. Російські окупанти просто стерли маленьке село з лиця землі.
Михайло Манилюк, кореспондент:
Дорога, що проходить через село, веде прямісінько до кордону з Білоруссю. По обидва боки шляху точилися запеклі бої. Ворожі війська, мов за методичкою, обстрілювали будинки мирних людей. Від деяких осель фактично не залишилося нічого!
Місцеві називають Андріївку "маленьким Маріуполем". Їхнє село - серед тих, що найбільше постраждали від жорстокості російського війська! Звільнили його на початку квітня. До того часу жити тут було небезпечно!
Микола, житель села Андріївка:
Вони собі гуляли тута, ламали, трощили, що хотіли – то й робили. Стріляли от туда. Як захропе! Я двері отако вроді. Піх! Пах!
Наталя розповідає - на її подвір'я прилетів ворожий снаряд. Вибух знищив гараж, хлів, дві машини, частково літню кухню! У хаті повилітали всі вікна.
Наталя, жителька села Андріївка:
Жодного цілого вікна, ну нічого. У людей будинки погоріли, в нас - будинок є! Так що. Ну всьо винесли з будинку - це ж понятно.
У перші ж години повномасштабного вторгнення селом проїхала колона російської техніки - пригадує Наталя. Щоб урятуватися, жінка разом із родиною тікала з дому городами!
Наталя, жителька с. Андріївка:
Ми втекли звідси першого числа. Ми не виїжджали, ми тікали городами туди в глиб села. Туди подалі від центральної дороги, тут колони йшли, страшно було. Нам дуже повезло, ті люди які тут залишилися - це герої просто хто тут висидів.
Окупанти брали у полон і допитували місцевих чоловіків. Дехто з них - і досі вважається зниклим безвісти.
Наталя, жителька с. Андріївка:
В нас багато вбили людей. 10 чоловік по-моєму - це тільки Андріївських наших. Тут в кінці стояли машини розстріляні.
Рашисти поводилися, мов дикуни! Вони нахабно захоплювали будинки селян, користувалися їхніми речами. Цю жінку орки просто вигнали з її власної хати!
Надія, жителька с. Андріївка:
Перший раз вони прийшли, вибили там двері у веранді вистрелили. Вони зайшли, сколько вас человек? В доме есть кто-то? Я кажу, есть. Виходи с поднятими руками. А я кажу - я погано ходжу. А тоді третього числа прийшли удвох і кажуть: бабушка виходи пожалуйста из дома. А я кажу хлопці, мені нема куди йти. Куди ж мені йти із своєї хати? Якщо всю жизнь прожив тут. А він каже - ничего, дорогая, надо уходить.
Бабу Надю приютили сусіди. У її ж дворі окупанти облаштували склад військової техніки. Розмістили танки, системи залпового вогню... І просто з її городу обстрілювали навколишні села!
Надія, жителька с. Андріївка:
Ми тільки чули, що воно через нас усе летить отак, то летить туда, то летить отак прямо, то на Макоров. Заїхав танк сюдою у двір заїхав і виїхав на город туда далі. - По суті вони хатами людськими прикривались? - Вони поставили танк на городі. Потом уїхали у двір обратно сюди і заїхала машина.
Жінка залишилася без даху над головою! Все, що вона наживала роками, знищив ворожий снаряд! Тепер старенька живе у металевій будці - куди ледь умістилося ліжко та стіл.
Одне ліжко і все, більш нічого немає. Нема нічого. Ну зате я ж дома. Я була в сина, температура подимається до сорока, давлєнія двісті лупить, що робить? Кажу давай синок сапасай.
Коли наші захисники звільняли Андріївку, рашисти ховалися у погребах - розповідають місцеві. Нічліг мародери облаштували у підвалі сільської школи, де мали б ховатися селяни!
Олександр Грицик, т.в.о директора Андріївської гімназії:
Я розумів, що людям потрібно буде десь заховатися, приїхав відкрив його після того, як колона пройшла я зрозумів, що не варто його взагалі закривати, можливо хтось з людей буде ховатися. Була молода родина, чоловік жінка і дитина маленька 9 місяців.
У бомбосховищі орки залишили після себе чимало непотребу, домашню консервацію і навіть телевізор. Усе те, що вкрали у селян, але, тікаючи, забули.
Михайло Манилюк, кореспондент:
Рашисти жили у шкільному підвалі. На землі розмістили шафи - на яких спали. А ось тут вони варили їсти. Притащили навіть мікрохвильовку, яку мабуть вкрали із чужої домівки.
Сільську школу російське плем'я обстріляло з артилерії. Ворог повністю розбомбили їдальню і дитсадок.
Олександр Грицик, т.в.о директора Андріївської гімназії:
Є над чим працювати після них, як бачити не залишалося майже вікон у нас, порвало батареї. Потрібен ремонт. Держава вже заміряли вікна заміряли зовнішні двері. Вже складається документація на ремонт поточний, але поки що він ще не почався, плануємо, що до 1-го вересня ми все таки школу запустимо.
Таких сіл, як Андріївка, на сході, півдні та півночі України - десятки. Власники зруйнованих будинків сподіваються, що їхні оселі вдасться відбудувати. І, здається, шанс є!
Кілька днів тому у Швейцарії Україна презентувала план післявоєнного відновлення. На реалізацію восьмисот п'тдесяти проектів для відбудови країни посадовці мають намір витратити понад 750 мільярдів доларів. Ключовим джерелом відновлення мають бути конфісковані активи росії та російських олігархів.
Денис Шмигаль, прем'єр-міністр України:
Заморожені активи росії за різними оцінками скаладають від 300 до 500 млрд доларів. Частина країн вже почали процес і не просто заморожування, але і конфіскація цих активів. План відновлення України розділений на три етапи. Перший - це відновлювати тут і зараз, те що можливо і що є критичним для життя людей.
Програма відбудови України розрахована на десять років. Баба Надя з Андріївки, яка живе у металевій будці, вірить, що все ж дочекається нової оселі - з теплим ліжком і просторою кухнею.
