Снайперський вишкіл: як навчають прикордонників [ Редагувати ]
Снайперська підготовка для прикордонників. Орієнтування на місцевості, маскування та вогнева підготовка. Моя колега Ірина Васюра побувала на одному з таких вишколів - її репортаж далі.
Серед лісової тиші чути лише шурхіт листя. Аж раптом кущ перетворюється на військовий камуфляж. Ці бійці просять не знімати їхні обличчя. Вони - учасники інтенсиву для майбутніх снайперів, тож публічність - зайва. Один із них розповідає про маскування.
Оскільки лице світле, щоб не виділялось, то замасковуємо спец краскою.
Чи правильно вибрав позицію та зброю - оцінюватимуть інструктори. Це практична частина двотижневого навчання майбутніх снайперів. Ще одне завдання - за допомогою компаса та координат дістатися до потрібного місця. Це для прикордонників це звична справа, а ось специфічні снайперські навички доводиться опановувати, каже Микола.
Микола Мельник, прикордонник:
Головний противник снайпера - це вітер і погодні умови, бо різна місцевість, різні погодні умови, клімат. І це треба теж враховувати.
А це - відпрацювання влучності. Прикордонники мають поцілити за 400 та 550 метрів. Напруга на таких тренуваннях не менша, ніж під час бойових завдань.
Боєць продовжує розмову вже після завершення чергового етапу тренувань. До камери він крокує впевнено. І ділиться своєю історією.
Десь 2-3 місяці зі Штатів чекав стопу, а верх у нас в Україні.
Уже рік Микола пересувається на протезі. Підірвався на міні, яку лишили по собі росіяни, коли відступали з Чорнобильської зони. Там його підрозділ облаштовував опорний пункт.
Микола Мельник, прикордонник:
Звалив дерево, почав його розрізати, з одної сторони на іншу, пила була заведена, не чув клацання, пару секунд пройшло. Розплющую очі - я на дереві, пила за 20 метрів, хлопці мені вже турнікети надівають, починають евакуацію проводити.
У прикордонній службі Микола вже 22 роки. Під час першого вторгнення росіян десять років тому був на нулі на Луганщині, а у 2022-му боронив кордон на Рівненщині. Тож перше його запитання, коли отямився у шпиталі, було неочікуваним:
Микола Мельник, прикордонник:
Я зразу запитав, чи я можу служити, він мені сказав, як хочеш, то будеш, в мене питання не виникало, мені нада продовжити службу, хоча в тилових можу нести службу, питання не виникало, чи щоб я служив.
Після реабілітації боєць повернувся у стрій і долучився до снайперського вишколу.
Микола Мельник, прикордонник:
Нема такого, що не можна жити, треба з цим змиритись і продовжити далі. Бувають випадки, що на душі тяжко, але коли є з боку підтримка, то вона пропадає, можна жити й працювати.
Після навчання Микола повернеться на службу. А його історія, сподівається, надихне когось не здаватись і жити.
