Друга річниця окупації Славутича: спогади містян, як усе відбувалося [ Редагувати ]
Той день назавжди в їх пам'яті. Сьогодні минає 2 роки, як російські війська окупували Славутич на Київщині. Саме 26 березня 2022 загарбники спробували захопити місто, але місцеві не схотіли миритися з присутністю ворога й пішли на загарбника голіруч та з прапорами.
Спогади, як усе відбувалося - люди розказали своєму земляку і моєму колезі Даніїлу Снісару.
Наймолодше місто України - Славутич. Містечко, з населенням у 25 тисяч у перші дні повномасштабного вторгнення опинилося у повній блокаді. Спочатку спорожніли магазини, аптеки. А згодом зник і струм, внаслідок пошкодження окупантами лінії електропередач.
Тетяна Мельник, жителька Славутича:
Місто знаходиться в лісі, і дороги на Чернігів, дорога на Київ, звідки нам поставлялись продукти, і ліки, і будь-що, були зайняті ворогом, до нас неможливо було доїхати, тобто списки ми передали. А як це передати, доставити до міста - це було дуже складно.
Багаття у дворах житлових кварталів, мангали - щонайменше тиждень без електрики - люди збиралися цілими будинками, щоб приготувати спільний обід з припасів, які на той момент в них залишилися.
Денис Маслій, житель Славутича:
Такий перебіг подій він просто з'єднав людей, всіх мешканців нашого маленького Славутича, скажімо, знаєте, в один такий міцний кулак, коли люди під час відсутності електроенергії в Славутичі на вулиці готували собі їжу, спілкувалися один з одним і розуміли, що саме така трагедія і така біда може об'єднати Славутич.
В середині березня 2022 фахівцям вдалося відновити постачання струму. А от поповнювати припаси ставало дедалі складніше: бойові дії точилися в лічених кілометрах від населеного пункту. Ворог все ближче підступав до міста.
Тетяна Мельник, жителька Славутича:
На той момент, уже 25 березня, було попередження офіційне по місту, що пересуватися не можна, машинами їздити не можна, тому що в місті є ворожий снайпер, і було попередження про те, що комендантська година буде до 10 ранку 26 березня.
До останнього жителі сподівалися, що від росіян їх вбереже вдале розташування Славутича - він віддалений від транспортних вузлів, з усіх сторін оточений лісом. Але вранці 26 березня 2022 ворог таки прорвав блокпост на в'їзді, і зайшов у місто.
Денис Маслій, житель Славутича:
З'явилася вже інформація про те, що деякі мешканці нашого міста помічали вже військову техніку рашистів і тоді в нас вже просто не було іншого вибору як вийти на цю зустріч, скажімо так, з окупантами.
У полон росіян на околиці Славутича потрапила група людей. Серед них й міський голова Юрій Фомічев. На той момент окупанти ще не знали, що зірвали такий великий "куш".
Юрій Фомічев, міський голова Славутича:
Завʼязали руки за спиною, відвезли в ліс. Забрали мобільний телефон. І так нас тримали. Але коли почув, що будуть зачищати місто від військових - я знав, що їх там немає. І викрив себе. Сказав, що я мер. Вам пощастило, у вас сьогодні джекпот, взяли мера. Але там немає військових. Ви будете зараз зачищати мирний мітинг. Там виключно мирні люди зібрались. Тоді їдемо разом, я виходжу першим. Там немає військових, немає їх просто.
О 8 ранку у соцмережах з'явився заклик до містян вийти на центральну площу, щоб висловити свій протест. У цей час на майдані розгорнули стометровий український стяг. А вже за годину площа вщент була заповнена людьми.
Славутич - це Україна! Славутич - це Україна! Славутич - це Україна!
Тетяна Мельник, жителька Славутича:
І знаєте, це було більш мирне зібрання, не було якогось страху, переживання, люди вийшли з дітками, з маленькими дітками, тому що ми вийшли на мирний мітинг. Майже все місто було.
За кілька хвилин натовп рушив до окупантів, які намагалися завезти у середмістя свою техніку. Містяни живим щитом пішли на ворога. Ті у відповідь застосували зброю.
Містяни вирішили: за будь-яких умов не пускатимуть окупантів далі. Ці кадри облетіли увесь світ: настоятель місцевого храму, з хрестом у руках йде до загарбників на перемовини.
Іван Шепіда, настоятель Свято-Іллінського храму:
Якщо вони - люди віруючі, тоді, так в емоціях, я сказав, тоді познімайте хрести. Тому що віруючі люди, християни, зі зброєю не можуть йти на людей мирних, та й взагалі не можуть ні на кого нападати.
Народне волевиявлення дало результат. Обшукавши місто на зброю, ворог відійшов за його межі. А за кілька днів під натиском Збройних сил і зовсім пішов геть з регіону.
